Робота переможця конкурсу наукових робіт Петрівського філіалу Малої Академії Наук у Кіровоградській області. Науковий керівник Галушко Ірина Володимирівна. Переглянути тут.
Електронна презентація до наукової роботи.
Краєзнавча експедиція «Моя Батьківщина – Україна»
Напрямок «Духовна спадщина мого народу»
Події та особистості, які змінили Україну
Автор: Шуть Вікторія Сергіївна, учениця 10 - Б класу
Петрівського навчально-виховного комплексу
«загальноосвітня школа ІІ – ІІІ ст. – гімназія».
Науковий керівник: Галушко І.В., вчитель історії
Петрівського навчально - виховного комплексу
«загальноосвітня школа ІІ – ІІІ ст. – гімназія».
Конфуцій говорив, що хорошу владу не помічають, погану владу ненавидять, а найгірша влада та, з якої сміються. Так склалося, що українці мали таку владу яку ненавиділи, а вже згодом з неї почали сміятися. Терпець увірвався. Українське суспільство вийшло з періоду апатії, яка спостерігалась після поразки Помаранчевої революції. Люди вийшли на Євромайдан який переріс в «Революція гідності», яка не тільки сколихнула країну хвилею нечуваного патріотизму, а і показала важливість національної ідеї. Нині саме за неї триває боротьба, і те, наскільки ця боротьба буде успішною, залежить від кожного з нас.
Метою дослідження є:
- дослідити і виявити у чому різниця між Помаранчевою революцією і Євромайданом;
- з’ясувати імена загиблих учасників майдану;
Головним завданням роботи є з’ясування питання «Чи змінилася Україна в ході останніх подій»? Що змінилося? Чи всі очікування, сподівання, вимоги Майдану, суспільства виконанні та впроваджені у життя.
Результати проведеного дослідження дають змогу зробити ряд висновків:
- Кожен є учасником політичних процесів, має своє бачення ситуації. Варто відзначити, що через Майдан пройшло близько 15% українців. Чи достатньо такої кількості людей, аби відбулися кардинальні зміни у суспільстві? Звичайно недостатньо. Але це є стимулом для майбутніх поколінь. Зараз покладається велика надія на молодь, яка готова до здійснення цих радикальних рішень. Молодь повинна бути якісною та ефективною, не тільки спостерігати і контролювати, але й іти в органи державної влади та здійснювати покладені на неї сподівання».
- Найважливіше зараз і для влади, і для країни – бути єдиними. "Євангеліє вчить, що царства, поділені всередині, – впадуть. Так будьмо ж єдиними, бо настав момент згуртуватися у боротьбі за Україну".
ЗМІСТ
ВСТУП
Конфуцій говорив, що хорошу владу не помічають, погану владу ненавидять, а найгірша влада та, з якої сміються. Так склалося, що українці мали таку владу яку ненавиділи, а вже згодом з неї почали сміятися. Терпець увірвався. Українське суспільство вийшло з періоду апатії, яка спостерігалась після поразки Помаранчевої революції. Люди вийшли на Євромайдан який переріс в «Революцію гідності», яка не тільки сколихнула країну хвилею нечуваного патріотизму, а і показала важливість національної ідеї. А далі були численні жертви названі «Небесною сотнею»…
Як шкода, що багато людей так і не зрозуміли, чому ті хлопці стояли на Майдані і за що вони загинули... Люди!!! Вони стояли не за політиків, - вони стояли за Україну, за нас з вами, за кожного, хто сидів вдома, за кожного хто мовчав і терпів, - вони стояли, щоб перш за все, пробудити людей, підняти з колін націю, і ця найголовніша місія потрохи, але починає здійснюватись... Вони не загинули ні за що... Вони загинули за Україну...
Тема яку я обрала для дослідження « Події та особистості, які змінили Україну» є актуальною як зараз так і в наступні десятиліття. Революція Гідності (це основна із подій про яку я буду розповідати) поки що не завершилася. Це не сталий процес, який може розпочатись і закінчитись. Цей процес знаходиться на певній стадії своєї еволюції. Ще не всі очікування, сподівання, вимоги Майдану, суспільства виконанні та впроваджені у життя. Необхідно щоб кожний українець глобально переосмислив свою роль в державі.
Метою дослідження є:
- дослідити і виявити у чому різниця між Помаранчевою революцією і Євромайданом;
- з’ясувати імена загиблих учасників майдану;
- прослідкувати , якою була реакція світу на події в Україні.
Головним завданням роботи є з’ясування питання «Чи змінилася Україна в ході останніх подій»? Що змінилося? Чи всі очікування, сподівання, вимоги Майдану, суспільства виконанні та впроваджені у життя.
Практична цінність моєї роботи полягає в тому, що її матеріали можуть бути використані учнями – старшокласниками, учителями – істориками під час підготовки до уроків, а також усіма, кого хвилюють події сьогодення, хто не байдужий до долі своєї Батьківщини.
РОЗДІЛ 1
Пророк нашого часу про долю України
Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині –
Однаковісінько мені.
В неволі виріс меж чужими,
І, не оплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру,
І все з собою заберу,
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій – не своїй землі.
І не пом'яне батько з сином,
Не скаже синові: “Молись,
Молися, сину: за Вкраїну
Його замучили колись”.
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні…
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині –
Однаковісінько мені.
В неволі виріс меж чужими,
І, не оплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру,
І все з собою заберу,
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій – не своїй землі.
І не пом'яне батько з сином,
Не скаже синові: “Молись,
Молися, сину: за Вкраїну
Його замучили колись”.
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні…
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені.
Шевченко свідомо підкреслює байдужість до власної особистої долі. Єдине, що насправді хвилює митця, — це майбутнє його країни.
Цей вірш — один з найвідоміших творів Т. Шевченка. У ньому втілилось не тільки особисті переживання митця, а й його життєва філософія, ставлення до своєї землі, найбільші цінності й зневага до особистої долі, коли йдеться про долю Батьківщини.
Україна була центральним образом творчості Тараса Шевченка. Багато творів присвячено Україні. Поет осмислював історичні події, розмірковував над теперішнім України та майбутнім. Він прагнув бачити свою Батьківщину незалежною. Прагнув здобуття справедливого устрою і всередині держави. Мені сподобалось те, наскільки повно поет осмислює образ України: для нього Україна не тільки держава, яка має певні зовнішні політичні зв’язки та внутрішній устрій, але доля кожного селянина, страждання кожного кріпака — така сама Україна, не менш важлива, ніж політичний статус.
Мрія Тараса Григоровича про національне визволення стала реальністю 24 серпня 1991 року, коли Верховна Рада нашої держави ухвалила Акт проголошення незалежності України. А вже 1 грудня 1991 року на Всеукраїнському референдумі 90 відсотків українців підтримали рішення законодавчого органу і сказали „так” незалежній Українській державі. Однак соціальне поневолення, а якщо точніше то соціальна нерівність, продовжує залишатися не вирішеною, надзвичайно гострою проблемою сьогоднішнього українського суспільства. Полум’яні слова нашого геніального пророка, спрямовані на захист власного народу і постійні заклики до боротьби з поневолювачами не втратили своєї актуальності.
Цими днями рівно 1 рік як почалась Революція гідності. Рік тому ми навіть не задумувалися що у нас буде війна... що стільки захисників Батьківщини загине... А почалося все з революції.
Революція в Україні - це процес, який не вчора стартував і не завтра закінчиться. Він триває впродовж усього періоду української незалежності, і, попри всі негаразди, які виникали при становленні українського суспільства, привів до двох складових. По-перше, виник прошарок людей, які усвідомлюють власні інтереси й настільки усвідомлюють, що готові їх захищати. По- друге, виник прошарок, який має відмінну від старшого покоління етику та користується іншими технологіями (мобільними телефонами, інтернетом). Це люди, які бачили, як живуть в Європі.
Історична аналогія: після перемоги Росії у війні з Наполеоном у 1815 році виник прошарок російської освіченої інтелігенції, яка побачила Париж і спричинилася до спроби заколоту декабристів у 1825 році. Приблизно такі ж процеси відбуваються і в українському суспільстві. І коли цьому суспільству брутально, нетехнологічно (у 2004 р. «Помаранчева революція») спробували нав’язати певну владу, суспільство абсолютно нормально проявило свій розвинутий імунітет і спробувало її відторгнути. Надзвичайно позитивним у процесі «помаранчевої революції» було те, що організовані суспільні спільноти чи елементи громадянського суспільства, вплинули на легітимні органи влади — парламент і Верховний Суд, які перевели суспільну енергію в законне ненасильницьке річище.
Люди усвідомили, що вони реально мають можливість впливати на результат. Відбувся злам. Народ (бо назвати це натовпом не повертається язик) відчув власний безпосередній вплив на процеси та на результат волевиявлення. Врешті-решт — на формування влади. Якщо це відбулося — назад повороту вже немає. Усвідомили — й рухаємося далі.
РОЗДІЛ 2
Помаранчева революція і Євромайдан – у чому різниця?
Менш ніж за десятиліття Україна переживала другий переворот. Однак Помаранчева революція була винятково політичною. Євромайдан відображає більш глибокі соціальні зрушення в Україні. Це громадський рух, де політики змушені грати на рівних із суспільством. І він намагається домогтися нових правил гри.
Якщо так звана Помаранчева Революція 2004 дбала про одну людину — Віктора Ющенка, сподіваючись, що той змінить корумповану систему нації, то минулорічні протести спрямовані на розвиток громадянського суспільства.
Насамперед під час Євромайдану величезну роль відіграло залучення чималої частини українців через соціальні мережі. Саме через них проводилася координація всіх дій. У 2004 році можна було показувати народові що завгодно, інтерпретуючи позицію на свій лад. Нині є вебкамери й паралельне інтернет-телебачення, де кожен може все побачити на власні очі та дійти висновків, наскільки ті чи інші ЗМІ об'єктивно висвітлюють ситуацію в країні.
Також українці проти політичної символіки на площах. Євромайдан почався з громадської ініціативи — опозиційні політики просто використовували перші збори українців як майданчик для подальшого просування акції протесту.
Стосовно технології проведення самих мітингів, то вони не особливо відрізняються. Наприклад, встановлення наметів таке ж, як і 2004 року, тільки більш хаотично і не так організовано.
В епоху першого Майдану Україна була чітко розділена два табори: хто не з нами, той проти нас. Сьогодні такої монолітності немає. Акції прихильників євроінтеграції збирають по кілька тисяч осіб навіть у південних та східних містах.
Після президентських виборів 2004 року чимала частина виборців залишилася незадоволена їх результатами. У людей відібрали право вибирати собі владу. У 2013 році обурення мас викликав незрозумілий демарш керівників держави, які півроку готували країну до укладання угоди з Євросоюзом, а за тиждень спокійнісінько собі позадкували. Іншими словами, у 2004 році вся справа була в сподіваннях на майбутнє, а в 2013-му - в розчаруванні в минулому).
І ще не менш важлива й суттєва різниця між Помаранчевою революцією та Євромайданом: відставки уряду хочуть не лише опозиціонери, а й більша частина українських громадян.
Про підсумки лютневої революції говорити, мабуть, ще зарано, але багато що нині очевидно й вимагає осмислення.
Що ж позитивного ми маємо від Майдану? А плюси таки є. Майдан по-своєму сприяв цивільному пробудженню і підйому політичної активності широких верств і груп населення, насамперед студентської молоді, дрібних підприємців, інтелігенції, безробітних, захопив їх гаслами європейської інтеграції, свободи, соціальної справедливості, боротьби з корупцією та іншими прагненнями.
У 2004 р. Україна перебувала на роздоріжжі між Заходом і Росією. Путін вбачав загрозу в Помаранчевій революції, але йшлося ні про асоціацію України з Євросоюзом, ні про вступ до НАТО. Цього року тиск з обох боків виявився куди вищим. Євромайдан в Україні виник як реакція на пресування Росії. А рішення Азарівського уряду зупинити підготовку до підписання Угоди про Асоціацію з Євросоюзом було результатом цього тиску. З іншого боку, натиск ЄС і Штатів, спрямований на виконання Україною попередніх умов для підписання УА, виявився занадто болючим для українських владолюбців. Помилкове рішення Януковича зупинити зближення з ЄС спровокувало протести й лише загострило проблеми, які накопичувалися роками.
Стосовно економічного занепаду. Весь період керування Януковича не стихали розмови про можливість дефолту. На цьому фоні ситуація 2014 року різко контрастує з ситуацією 2004 року.
Про руйнацію держави. Незважаючи на гостру політичну кризу 2004 р., колапсу не було. Поза впливом Кучми залишився парламент і, що найважливіше, Верховний Суд, який ухвалив рішення визнати ІІ тур президентських виборів сфальсифікованими та призначив повторне голосування. Конфлікт вирішили компромісним шляхом. Натомість 2014 року всі верхівки влади опинились під впливом президента. Через те, що в країні не було тих, хто міг би вирішити конфлікт між владою і народом, сталося криваве ворогування.
Щодо конфлікту між елітами. Протести 2004-го відрізняються від цьогорічних, зокрема, тим, що в останньому владі протистояла не так опозиція, як Майдан. У 2004 р. опозиція була краще організована й мала чіткого лідера, натомість у 2014-му вона діяла нерішуче, що також вплинуло на наслідки. Загалом непорозуміння між елітами й масова мобілізація залишаються чи не єдиним фактором, котрий спричинив заколот.
Насилля довго вважалося потрібною умовою революції. Якщо Помаранчева революція обійшлася без кровопролиття, то події Майдану трагічно відгукнулися – ми стали свідками державно вмотивованого насилля.
І насамкінець. Помаранчева революція не змінила ні політичного режиму, ні соціального ладу в Україні. Змінилися люди, але визначальні правила залишилися. Десятиліття, яке минуло відтоді, не пройшло намарно, і це вселяє надію, що суспільство таки змусить політиків «грати за правилами».
Тож варто підсумувати. Події 2004 року, як і події 2014-го, мають кілька спільних рис, проте їхня динаміка суттєво відрізняється. В обох випадках Майдан виник як протест проти дій влади, в обох випадках протести спровокували глибоку політичну кризу, в обох випадках відбулася зміна влади і в обох випадках Україна ставала полем протистояння Заходу й Росії. Найгірше, що ціною усунення Януковича від влади стала смерть понад сотні людей і спроба Путіна розчленувати Україну. Суть революції не у завоюванні влади, а у здатності революціонерів здійснити радикальні зміни — повне «перезавантаження» країни.
Події 2004-го та 2014 років не були ні державним переворотом, як це подають більшість російських ЗМІ, ні повстанням, як про це пишуть деякі західні видання. У 2004 р. політична криза закінчилась компромісом, що дало змогу опозиційному кандидатові перемогти на виборах. У 2014 р. умови компромісу виявились неприйнятними ні для Майдану, який вимагав негайної відставки президента, ні для самого Януковича, котрий не підписав досягнутої угоди і після погрози штурму адміністрації втік з країни.
Отже, 2014 року ми стали учасниками політичної, але ще не відомо, чи соціальної революції.
РОЗДІЛ 3
Герої не вмирають
3. 1.«Слава Україні! Героям Слава!»
На самім початку революційних подій, коли нікому і в голову не могло прийти, чим усе обернеться, слова «Слава Україні! Героям Слава!» («СУ!ГС!») видавалися простим вітанням. Звісно, для частини протестувальників гасло мало важливий сенс, але для більшості було лише словами, котрими розпочинали свою промову численні оратори зі сцени Майдану.
Ці слова звучали так часто, що потрохи навіть починали приїдатися, як і інші, постійно вживані гасла, котрі кричала заведена юрба: «Банду – геть!», «Україна – понад усе!», «Слава нації! Смерть ворогам!» і т.д. Від цього частина критично налаштованих активістів, втомлених постійним повторенням цих слів, мов мантр, замінювала їх кумедними аналогами: «Кава Україні! Героям Кава!», «Сала Україні! Героям Сала!», «Україна – понад десерт!», «Панду – геть!» і т.п. Тоді Євромайдан був мирним і веселим, потребував нових смислів, тому все це виглядало доволі природнім, кумедним та доречним.
Для частини ж населення і поготів всі ці гасла й вітання, в їх серйозному варіанті, асоціювалися із націоналізмом та чимось неприємно-ворожим. Вони не розуміли, про яких таких героїв йдеться, якій нації слава? Інші ж на місці героїв бачили: Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку, Степана Бандеру, Романа Шухевича та упівців, тих, хто першим вийшов на Майдан, а дехто – волонтерів. У кожного був свій варіант. Із розвитком подій в центрі столиці з’являлися все нові і нові претенденти на те, щоби стати тими героями, котрим, власне, слава.
Минув час від початку протестів і уже, мабуть, ні в кого немає сумнівів, хто ці герої. Небесна Сотня. Ті, хто віддали життя за кожного з нас. З цими смертями «Слава Україні! Героям Слава!» перестало бути просто вітанням. Це і віддання шани найкращим, котрі в найважливіший момент не злякалися і пожертвували собою заради кращого життя усіх в цій країні, а також і засвідчення справжнього подвигу.
За допомогою «Слава Україні! Героям Слава!» ми ідентифікуємо своїх. Самооборонці, що стали боронити міста, коли міліція була на боці «організмів», відрізняли одні одних не за стрічками чи додатковими питаннями, а саме за цим важливим вітанням. Для мешканців Сходу та Півдня, котрі підтримують Майдан (правдиво сміливі люди, що не бояться гонінь за іншість поглядів), «СУ!ГС!» – це слова-маркери, за котрими можна зрозуміти, хто свої, а хто – ні. Революція добре показала нам хто є хто. Друг пізнався в біді. І часто цими друзями, братами по боротьбі стали ті, від кого ми цього не очікували. Ті ж, хто, здавалося, однозначно мав би стояти поруч на барикадах, виявилися раптом чужими. Ця ідентифікація стала дуже важливою для подальшого життя.
Все стало на свої місця. Проте не лише «Слава Україні! Героям Слава!» набуло нового й точнішого змісту. Тепер зрозуміло, що «Слава – політичній нації», що «смерті ворогам» хочеться багатьом і досі, коли перед очима зринають кадри із вбитими та пораненими героями. Що «душу й тіло ми положим за нашу свободу» – це не просто абстрактні слова з гімну. Врешті-решт, що Майдан Незалежності – справді те місце, де здобували свою свободу. Це дивне, неймовірне місце, потужна точка енергії нашого народу, де встигли відчути все: і радість, і безвихідь, і горе, і біль, і гордість, і повагу.
Уже всім зрозуміло, що на центральній площі столиці має постати красивий і сильний пам’ятник-меморіал для Небесної Сотні. Це повинно остаточно довершити процес перетворення Майдану в місце нашої сили та певності.
По країні уже з’являються перші вулиці та площі, названі на честь героїв Майдану.
А ще маємо піклуватися про тих, хто залишився без найближчих людей. Без своїх: чоловіків і жінок, дітей та батьків, сестер та братів, рідних і друзів. Допомагати їм не раз в рік умовного 20 лютого, як у нас згадують про усіх потребуючих, а щоразу, при кожній нагоді. Не залишити їх з горем наодинці. Це найменше, що ми можемо зробити для них.
Ми мусимо пам’ятати не лише про родини вбитих, а й про скривджених і скалічених, чиї долі зламав цей жахливий режим.
Ми повинні докласти усіх зусиль, щоби добитися справедливого суду для тих, хто винен у смертях, каліцтвах та інших злочинах проти нашого народу. Але гуртуватися маємо не довкола ненависті, а довкола любові, довкола вищої мети. Такою має стати побудова засадничо нової держави, тієї, котру бачили в своїх мріях загиблі герої і за котру вони віддали життя. Ми мусимо зробити все, щоби таке більше ніколи не могло повторитися і ніхто не вмирав через випадкових людей при владі. Щоб герої не відправлялися на небеса передчасно, а трудилися і жили на радість рідним та близьким, мирно й щасливо.
3.2. «Небе́сна со́тня»
«Небесна сотня» — прийнята в Україні збірна назва загиблих учасників акцій протесту (Євромайдану) у грудні 2013 — лютому 2014 року. Це мирні протестувальники, які мали безпосередній стосунок до ідеї та акції Майдану.
21 лютого 2014 року офіційна влада України юридично визнала жертвами загиблих мітингувальників Майдану. Цього дня на Майдані відбулось прощання із загиблими повстанцями, яких в жалобних промовах назвали «Небесною сотнею». Під час прощання з загиблими лунала жалобна пісня «Гей, пливе кача…». (Додаток 1,2.3)
10 квітня 2014 року в українських ЗМІ було поширено інформацію від медиків-волонтерів про те, що список жертв Євромайдану може сягнути 780 осіб. 11 квітня 2014 року міністр охорони здоров'я Олег Мусій, який був керівником медичної служби Майдану, заявив, що інформація про 780 загиблих є провокацією й не відповідає дійсності. Він підтвердив офіційну статистику, за якою на 10 квітня загинуло чи померло 105 активістів Майдану.
3.3. Юридична оцінка подій
Експертна оцінка ситуації — МВС застосовувало зброю проти протестувальників незаконно.
Щодо участі снайперів:
застосування снайперів, за чинним законодавством, передбачається лише в конкретних випадках проти осіб, встановлених як особи, які є злочинцями і щодо яких ухвалені окремі рішення про знешкодження цих осіб. Снайпери за своїми інструкціями у категоричний спосіб не мають права застосовувати зброю до невизначеного кола осіб.
Сьогодні на вулицях смерті лежать кілометри квітів, а над заквітчаними барикадами, на Майдані Незалежності, горять архіпелаги незримих світів.
Ці люди – справжні герої. Вони загинули як герої і проводжали їх як героїв.
Але герої не вмирають! Вони завше будуть в наших серцях.
РОЗДІЛ 4
Чи змінилася Україна?
Багато дискусійних питань на цю тему розв’язано в мережі інтернет та на шпальтах популярних видань. Для того щоб розібратися в цьому запитанні і в першу чергу дати собі відповідь, я вирішила провести анкетування та опитування серед мені знайомих людей . Цікаво було дізнатися думку відомих і авторитетних людей.
Анкетування
(серед місцевих жителів)
Ваше ставлення до Євромайдану та Революції Гідності?
а) підтримую; б) не підтримую; в) вагаюся з відповіддю.
(Ставлення моїх однолітків до подій в Україні)
Ваше ставлення до Євромайдану та Революції Гідності?
а) підтримую;
б) не підтримую;
в) вагаюся з відповіддю.
Анкетування було проведено у період з 17-21 листопада 2014 серед учнів старших класів (9-11кл.) Петрівського НВК, а також серед жителів селища Петрового. За результатами анкетування, ставлення учнів та жителів селища до Євромайдану та Революції Гідності є переважно позитивним.
Загальна кількість учнів серед яких проводилося анкетування становить 175 (100%). Найбільшими прихильниками Євромайдану та РГ є учні 11 класів (87% підтримують, а 13% вагаються з відповіддю). (Додаток 4)
Серед учнів 10-х класів 76% підтримують, 20% вагаються, 4% не підтримують. Ті учні, які не підтримують, відмовились прокоментувати свою відповідь. (Додаток 5)
Серед учнів же 9-х класів (якщо порівнювати з 10-ми і 11-ми класами) більше виявився відсоток тих учнів, які вагаються. А саме: підтримую 81% ; 2% не підтримую; 17% вагаються з відповіддю. (Додаток 6) Теоретична похибка вибірки – 2,3%.
Найбільшими прихильниками Євромайдану є петрівчани у віці 18-49 років (77 % підтримують, а 23% не підтримують Євромайдан та РГ) (Додаток 7) і молодь до 30 років (79% підтримують, а 21% не підтримують Євромайдан та РГ). (Додаток 8) Найбільш критично щодо Євромайдану та РГ налаштовані немолоді петрівчани, старші 55 років (64% підтримують, а 36% не підтримують). (Додаток 9)
Дослідження було проведено у період 10-14 листопада 2014 р. Збір інформації проводився методом особистого інтерв'ю у селищі Петровому.
А також збирала інформацію методом особистого опитування у Петрівському НВК. Мене цікавили відповіді на такі питання:
- Як часто ти згадуєш що ти Українець(ка)?
2. Продовжте речення « Я Українець(ка), тому що…»
3. Чи змінили події лютого 2014 р. Україну ?
На запитання «Як часто ти згадуєш що ти Українець(ка)?» відповіді лунали різноманітні:
Як заповнюю анкети….
Коли дивлюся у паспорт…
Коли відзначаємо свята (День Незалежності України, День Конституції України, День Соборності )…
На уроках історії…
На уроках української мови та літератури…
Коли читаю або чую вірш Шевченка Т.Г., відчуваю гордість за нашу націю…
В українських соціальних мережах інтернету та ін.
На запитання «Я Українець(ка), тому що….» відповідь дали 78 (100%) опитаних жителів селища. З них: (Додаток 10)
33 (43% ) відповіли « Тому, що люблю свою країну!», «Тому, що я патріот своєї країни!» ;
19 (24%) чоловік « Тому, що я тут народився!», «Тому, що тут живе моя сім’я!»;
7 (9%) чоловік « Тому, що вона дуже гарна!»;
19 (24%) відповіли різне: … тут жили мої діди і прадіди…
…люблю сало…
…люблю українських виконавців…
…тільки українці можуть бути такими
ж щирими…
…тільки в українців таке ж
оригінальне почуття гумору, як у мене і т.п.
(Додаток 11)
Переглядаючи матеріал мене зацікавила думка професора політології Національного університету «Києво-Могилянська академія» Олексія Гараня, який під час круглого столу, присвяченому Річниці Майдану, поділився своїми оцінками того, чим був і залишається для України Євромайдан і чи досяг він своїх цілей.
«Я думаю, що це був мирний протест, який переріс у повстання, – наголосив політолог. – Причому мирний протест не виключає того, що ми можемо охарактеризувати його як політичну революцію, тому що вона все ж усунула диктаторський режим. Але очевидно й те, що не відбулося соціальної революції, яка б призвела до докорінних змін у соціальному фундаменті».
Професор зауважив, що його дратує полеміка, буцімто нічого не змінилося після Майдану. «Змінилося, дуже багато змінилося, – запевняє Олексій Гарань. – В тому числі і те, що на центральних каналах ми можемо критикувати владу, причому як президента, так і прем’єра. Повернулася конституційна реформа – одна з головних вимог Євромайдану. Ми отримали більш збалансовану систему з розподілом влади, де жодна сила, як ми бачимо за результатами виборів, не може претендувати на монополію влади. Зцементувалася українська політична нація. І ще багато чого іншого…»
Серед незробленого теж багато, каже експерт. Це – і боротьба з корупцією, і затвердження верховенства права, і запровадження люстрації, яка тільки починається й невідомо як піде далі… «В цьому сенсі революція ще незавершена!», – наголошує Олексій Гарань.
Але зрозуміло одне, що цей Майдан перевершив усі попередні, які були здебільшого романтичні і малопродуктивні. Цей Майдан – складний, вважає політолог, бо головною його відмінністю є те, що країна заплатила життям людей. «Це той критерій, який ми завжди пред’являтимемо нашим політикам, – пояснює свою думку Олексій Гарань. – Ми постійно запитуватимемо їх: «Чи за це загинули люди на Майдані і гинуть в АТО, щоб ви робили те або те?». Це буде той моральний критерій, який ми маємо постійно виставляти політикам».
Якою ж є думка Президента стосовно цього питання? Президент України Петро Порошенко вважає, що за рік після початку Євромайдану Україна сильно змінилася.
"Вперше Україна обрала проєвропейську більшість. Наше з вами завдання можна передати простою формулою – відвести загрози і використати шанс", - сказав він під час виступу на першому засіданні Верховної Ради VIII скликання.
"У ці дні українці відзначають річницю Революції Гідності, героїчного повстання проти тиранії. Минуло від тоді лише 365 днів, лише один раз Земля обернулася навколо Сонця, а здається пройшла ціла епоха. Так сильно змінилася країна і так сильно змінився світ навколо нас", - зауважив глава держави.
ВИСНОВОК
Тема «Події та особистості, які змінили Україну» досить широка для дослідження. Та мета і завдання, які я поставила перед собою вважаю виконані, але ще багато є над чим працювати.
Кожен є учасником політичних процесів, має своє бачення ситуації. Варто відзначити, що через Майдан пройшло близько 15% українців. Чи достатньо такої кількості людей, аби відбулися кардинальні зміни у суспільстві? Звичайно недостатньо. Але це є стимулом для майбутніх поколінь. Зараз покладається велика надія на молодь, яка готова до здійснення цих радикальних рішень. Молодь повинна бути якісною та ефективною, не тільки спостерігати і контролювати, але й іти в органи державної влади та здійснювати покладені на неї сподівання».
Особливо хочу наголосити, що найважливіше зараз і для влади, і для країни – бути єдиними. "Євангеліє вчить, що царства, поділені всередині, – впадуть. Так будьмо ж єдиними, бо настав момент згуртуватися у боротьбі за Україну". Для України вже настав час перестати бігати по колу, а взятися всім разом за розв’язання власних українських проблем власними силами, на радість нашому Кобзарю, що спостерігає за нами з небес. Велич Т. Шевченка полягає в тому, що він зумів повернути нам свою національну гідність і необхідність боротися за відновлення незалежної Української держави. Його безмежна любов до українців і України проявлялася в тому, що він навчав і переконував нас про можливість щасливого життя тільки в своїй незалежній державі, адже:
”В своїй хаті своя й правда
І сила, і воля.”
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Куксенко С. Європа і права людини //Все для вчителя. – 2005. - № 9-10. - С. 25-28.
2. Рудяков Павло. Pyбіж. Нове у відсинах Украни з Європейським Союзом //Україна молода. - 2004. - 1 липня. - С. 5.
- Дивитися на Кельнський собор слщ за правилами //Урядовий кур'ер. - 2005. - 19 квггня. - С. 5.
4. Європейський Союз //Все для вчителя. - 2005. - № 9-10. - С. 23-24.
- Матюшина А. Покажіть результат - будемо розмовляти: Євроінтеграція //Урядовий кур'ер. — 2005. — 23 червня. — С. 5.
6. Рудяков Павло. Помаранчева штегращя: Євроінтеграційні плани Украни //Украна молода. - 2005 . - 26 ачня. - С. 5.
- http://golosukraine.com/publication/suspilstvo/spilnota/22172
- https://www.facebook.com/EvromaidanSOS/posts/381184855
- http://focus.ua/incident/298876
ДОДАТКИ
Додаток 1
Список жертв до 18 лютого
1
|  Мазуренко Павло Анатолійович |
6
| |
2
|
7
| ||
3
|
8
| ||
4
|
9
| ||
5
|
Додаток 2
Список жертв 18-21 лютого
1
|
43
| ||
2
|
44
| ||
3
|
45
| ||
4
|
46
| ||
5
|
47
| ||
6
|
48
| ||
7
|
49
| ||
8
| Брезденюк Валерій Олександр. |
50
| |
9
|
51
| Жеребний Володимир Микол. | |
10
|
52
| ||
11
|
53
| ||
12
|
54
| Смоленський Віталій Віталійов. | |
13
|
55
| ||
14
| Кульчицький ВолодимирСтанісл. |
56
| |
15
|
57
| ||
16
|
58
| ||
17
|
59
| ||
18
|
60
| ||
19
|
61
| ||
20
|
62
| ||
21
|
63
| ||
22
|
64
| ||
23
|
65
| ||
24
|
66
| ||
25
|
67
| ||
26
| Щербанюк Олександр Микол. |
68
| |
27
|
69
| ||
28
|
70
| ||
29
|
71
| ||
30
| Дзявульський Микола Степанов. |
72
| |
31
|
73
| ||
32
|
74
| Цепун Андрій Михайлович | |
33
| Машков Максим |
75
| |
34
| Мельничук Володимир Валер. |
76
| |
35
| Чаплінський Володимир Волод. |
77
| Семисюк Микола Миколайович |
36
| Тарщук Микола |
78
| |
37
|
79
| ||
38
|
80
| Прохорчук Віктор Олександров. | |
39
|
81
| Нечипорук Юрій Вікторович | |
40
| Курач Анатолій |
82
| Грабовський Ярослав Васильов. |
41
| Балюк Олександр Олександров. |
83
| Захаров Володимир Костянтин. |
42
| Трофімов Олексій |
84
|
Додаток 3
Список жертв після 21 лютого 2014 року
1
| Шеремет Людмила Олександрів. |
10
| |
2
| Олег |
11
| Бачинський Ігор Володимир. |
3
|
12
| ||
4
|
13
| ||
5
|
14
| ||
6
|
15
| ||
7
|
16
| Чернявський Дмитро Олександр | |
8
|
17
| ||
9
|
Додаток 4
Додаток 5
Додаток 6
Додаток7
Додаток 8
Додаток 9
Додаток 10
Додаток 11
0 коментарі:
Дописати коментар